 Інклюзивна освіта для України наразі досі є чимось новим та незвичним, адже запровадили її не так давно — лише у 2017 році, тож за цей час багато проблем так і не були вирішені. Окрім того, зараз доволі гостро стоїть питання соціальної інклюзії дітей з ООП, так як саме комунікація може стати рушійною силою змін в кожній дитині. Засновниця ГО “Бачити серцем” Олеся Яскевич поділиться своїм досвідом спілкування, взаємодії та залучення дітей з ООП в навчальному середовищі. Вона розповість про те, як допомогти педагогам побудувати спільноту, де кожен відчуватиме себе рівним, цінним та захищеним.
Доступне середовище — не дорівнює інклюзія.
Засновники навчальних закладів часто вважають, що достатньо зробити архітектурно доступну будівлю і нібито школа одразу стає інклюзивною. Проте, реальність насправді дуже відрізняється від очікувань. Категорія дітей з ООП нібито виключені з суспільного, соцільного життя. Дуже часто вони не мають змоги потрапити ні до інклюзивних, ні до звичайних шкіл.
Термінологія
У нашому суспільстві тему інклюзії ще не всі сприймають, та терміни, пов’язані з нею, ще не є звичними для всіх. Кілька років тому вже на законодавчому рівні були прийняті закони, в яких зазначено термінологію, яку необхідно вживати, говорячи про людей з інвалідністю.
Ось деякі приклади:
-
Неповносправний/інвалід → дитина з інвалідністю.
-
Страждає від.../хворіє на → має порушення зору/слуху/опорно-рухового апарату.
-
Прикутий до інвалідного візка, візочник → користувач крісла колісного, дитина, яка користується кріслом колісним.
-
Розумово відсталий, з розумовими відхиленнями, загальмований, ненормальний → дитина з порушенням інтелектуального розвитку.
-
Глухонімий → дитина з порушеннями слуху, дитина, яка спілкується жестовою мовою.
-
Особлива дитина, з особливими потребами → дитина з особливими освітніми потребами.
Спілкування
Кожна дитина має право на:
-
повагу;
-
розвиток;
-
освіту;
-
право вибору;
-
здоров’я;
-
самостійність;
-
особистий простір.
Ці прості правила є насправді дуже важливими, адже якщо ми розглядаємо дитину з інвалідністю як повноцінного члена суспільства, то й ставлення до неї має бути належним.
Інклюзія — це процес реального включення осіб з інвалідністю в активне суспільне життя однаковою мірою необхідне для всіх членів суспільства.
На жаль, реальність може бути досить жорстокою, бо дуже часто буває так, що шкільний простір не готовий зустрічати таких дітей. Для того, щоб почався процес інклюзії має бути активне заохочення і включення всіх сторін: вчителів, батьків, дітей. Вчителі мають створити атмосферу довіри та доброзичливості для того, щоб дитина з особливими освітніми потребами почувала себе безпечно та спокійно. Учні та батьки також можуть бути не готовими до прийняття в клас дитини з інвалідністю, а часами навіть протестують. Для того, щоб змінити цю ситуацію, з ними необхідно багато спілкуватись, розказувати про це, проводити уроки толерантності, уроки доброти.
Толерантне середовище — це простір, в якому кожен може бути собою.
8 принципів роботи дітьми з інвалідністю:
-
Принцип поваги особистості.
-
Принцип індивідуального підходу.
-
Принцип комплексного підходу.
-
Принцип розвитку самостійності.
-
Принцип розвитку комунікаційних можливостей.
-
Принцип постійності.
-
Принцип “нормалізації”.
-
Принцип конфіденційності.
Складнощі в роботі з дітьми з ООП
У вчителів дуже часто виникає страх роботи з дітьми з особливим освітніми потребами, адже вони можуть асоціюватись з “небажаною”, “складною” поведінкою, і постає питання— що з цим робити. Спікерка звертає увагу на три важливих моменти, про які не можна забувати працівникам закладу освіти:
-
Дитина ніколи не робить це спеціально або на зло.
-
У дитини є незадоволена потреба.
-
У дитини немає можливості повідомити про неї більш “легальним” способом.
Важливо виявити потребу, задовільнити її та навчити повідомляти про свою потребу соціально дозволеним способом.
Складна поведінка — це спроба комунікації.
До джерела
|
