ЧИ ТОЛЕРАНТНО РОЗГОЛОШУВАТИ, ХТО САМЕ ЗАХВОРІВ

Зазвичай думки вчителів і батьків розділяються: одні кажуть, що не можна розголошувати, хто саме захворів. Інші хочуть знати, чи контактували вони з цією людиною, аби убезпечити себе і своє здоров’я.

“Це – наша спільна соціальні безпека. І які би наслідки не були, важливо повідомляти про випадки хвороби і про те, хто саме захворів, аби людина могла відслідкувати контакти. Бо інформація – це також засіб захисту. Людина, яка контактувала з хворим, буде більш уважною до себе й більше піклуватиметься про засоби захисту. Наприклад, подумає, чи їхати до бабусі, чи йти до торгового центру”, – пояснює Олена.

Однак, коли батьки чи учителі оголошують дітям, хто саме захворів, важливо провести супутню розмову: не варто знущатися чи сміятися над цією людиною, бо на її місці може опинитися будь-хто.

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ДІТИ ЗНУЩАЮТЬСЯ НАД ТИМ, ХТО ХВОРІЄ АБО ПЕРЕХВОРІВ

• Коли починається конфлікт, агресор не може стати на місце жертви. Усе впирається в емпатію, якої у першого може не бути. Тому перше, що треба зробити дорослим, які бачать такі випадки, – в особистих бесідах достукатися до емпатії агресора. Наприклад, фразами “А якби ти був на його місці, що би ти відчував?”, “Якби ти захворів, прийшов до школи й тобі таке сказали, що би ти переживав?”.
• Важливо, аби в школі в учнів був алгоритм вирішення конфліктів. Олена пояснює, що це мають давати вчителі і шкільна система як така. Дитина має чітко знати відповідь на запитання: “Якщо мене обзивають або б’ють, що я маю робити?”. Наприклад, підійти до класного керівника і розповісти про це, відбитися самотужки (тобто, самостійно розв’язати конфлікт; ідеально, якщо школа навчила алгоритму, як це робити) чи сказати батькам. У майбутньому це допоможе дитині реагувати на конфлікти й не бути жертвою.
• Також треба закріпити конфліктну ситуацію якимись суспільно прийнятими наслідками. Інакше агресори не зроблять висновки. Наслідки можуть бути й позитивними: можна створити дошку з компліментами; діти мають клеїти туди папірці з компліментами, а ця людина щодня має шукати хороше у тій, яку образила.
• Якщо ви бачите, що так званій жертві соромно за те, що вона хворіє чи перехворіла, треба пояснити їй, що вона не відповідає за це. Треба попросити людину, аби вона ділилася своїми відчуттями та почуттями, не мовчала й не думала, що це – соромно, підтримати її.

• Якщо йдеться про дитину, можна допомогти їй знайти дорослого, який буде відгукуватися на її переживання, і кому дитина довірятиме. Це може бути вчитель, класний керівник, шкільний психолог. Цій людині дитина зможе розказати про свої почуття, що вона хвилюється чи боїться.

ЯК ЗАХИЩАТИСЯ ВІД БУЛІНГУ І ЙОГО ЯКІ НАСЛІДКИ

1. Говорити агресору: “Я не відповідаю за те, що захворів. Будь-хто з нас може так само раптово та неочікувано захворіти”;
2. Зупиняти будь-які прояви агресії класичними способами: “Не роби так”, “Якщо ти продовжуватимеш, я муситиму захищатися”.

“Усе залежить від того, яка в цієї людини сімейна цінність захисту. У кожній сім’ї дітям дозволяють по-різному захищатися. У деяких – можна застосовувати силу. В інших сім’ях це неприпустимо”, – розповідає Олена. Також психологиня розповідає про наслідки булінгу щодо хвороби для жертви.

Наслідки для агресора також можуть бути травматичними, особливо якщо зрештою він захворіє сам. По-перше, пояснює психологиня, працюватиме проєкція. Якщо ця дитина обзивала іншу, коли та хворіла, то думатиме, що інші люди такі самі, як вона сама – агресивні та нетерпимі. По-друге, дитина може замкнутися. Вона не буде говорити іншим, що хвора, не хотітиме йти до школи, коли одужає. По-третє, може статися зворотна реакція: дитина почне надмірно злитися і бути агресивною з іншими дітьми, залякувати їх.

Тому, каже Олена Ратінська, у наших інтересах відслідковувати випадки булінгу щодо хвороби й боротися з ними.

До джерела