Навіщо нам підручник і яким він має бути:

• Підручник не можна писати та сприймати як довідник. Це не має бути збірник посилань. І це – не енциклопедія й не збірник настанов для практичної роботи. Важливо розуміти, що дасть змогу підручнику стати освітнім посібником, а не просто збіркою, яка презентує якісь знання;
• Підручник дає можливість доступу до знань для учнів. Він допомагає поглибити знання. Ми повинні писати підручники, беручи до уваги попередні знання, які отримали учні, щоби за 9–12 років учень мав повну картину предмету
• Підручник має надихати учнів і спонукати їх читати інші джерела, спостерігати, читати статті. Підручник надає ідеї, концепції й розуміння теми;
• Підручник має об’єднувати щоденний досвід із концептуальними знаннями. Коли ви готуєте підручник, скажімо, з рідної мови, використовуйте поняття зі щоденної мови. Тобто спочатку треба пояснити учням, як оформити речення, якими вони спілкуються щодня, а вже потім давати інформацію про категорії, абстракції, граматику.

Підручник вписує знання в культурний контекст. Знання мають бути пов’язані з країною, у якій навчається ваш читач. Треба використовувати приклади, актуальні для учнів;

• Підручник дає можливість використовувати його і в класі, і вдома. Тому там мають бути багато пояснень, словник, глосарій – для того, щоб учень зміг розібратися сам і нагадати собі матеріали з уроку.
• Також підручник – це додатковий ресурс для навчання вчителів та батьків. Адже буває, батьки допомагають дітям виконувати домашні завдання; У Фінляндії не інспектують підручники, автори мають повну свободу укладати їх так, як вони це бачать і видавати їх у тій формі, у якій вони вважають за потрібне. Але підручник повинен відповідати освітній програмі. А вже вчителі будуть обирати той матеріал, який хочуть використовувати для навчання. Проте якщо ви пишете підручник, який зовсім не відповідає освітній програмі і який не допомагає вчителю, то його не треба й далі писати;
• Підручники не мають бути дуже складними. Зазвичай, коли дослідники пишуть підручники, вони люблять починати зі складних визначень, які беруть із Вікіпедії. Вони пишуть щільними абзацами та параграфами. Проте будь-якому читачеві буде складно зрозуміти такий текст, а особливо школяреві;
• На початку розділу чи теми краще дати думку про те, як ця тема стосується сучасного життя, культури, країни. А потім можна перейти до абстрактного, концептуальної частини визначення. Це мають бути нескладні тексти, абстракція має бути не на високому рівні. Але й не дуже прості. Матеріал повинен зробити так, щоб учень зрозумів тему. Усе має бути в міру;
• Використовуйте запитання. Якщо ви вивчаєте тему демократії, поясніть, як ухвалюють рішення. Якщо це рідна мова, запитайте, чи читачі однаково розмовляють з однокласниками й зі старшими людьми. Нехай учні аналізують власні приклади;
• У підручнику ви можете використовувати аналітичні та наукові жанри текстів, але ви маєте додавати туди й інші типи – щоб учні краще читали, розвивали уяву. Наприклад, можна знайти, як використовувати поезію, якщо ви говорите з друзями на певну тему, як писати листи в різних жанрах.

Можна використовувати біографії, якщо ви пишете книжку про фізику. Можливо, вам вдасться знайти цікаві факти про дослідників. Також можна використовувати мемуари, нехудожні оповіді, обов’язково треба використовувати інфографіку, діаграми, статистику, ілюстрації, медійні тексти, думки людей;

• Треба пов’язувати твердження одне з одним. Інакше діти просто вивчатимуть їх напам’ять, не розуміючи. Діти не розумітимуть, чому наведені два твердження, без перехідних матеріалів. Текст треба написати так, щоби він мав вигляд оповіді або послідовної історії.

До джерела