Правила – це свідомий вибір учня і його відповідальність за цей вибір. Оскільки щороку всю паралель класів перемішують і формують нові класи, то кожен новий колектив створює свої правила та погоджується їх дотримуватися для ефективного навчання і безпечного перебування в школі. Розуміння важливості правил – запорука їх виконання.

Вчителька Кімберлі, у якої я була на практиці, розповідає, що на опрацювання та моделювання поведінки, визначення правил, встановлення заохочень та наслідків за порушення, педагог витрачає по 30-40 хвилин у перші 2-3 тижні вересня: «Вчителі-початківці дуже багато часу приділяють цій темі, старанно все обговорюють і опрацьовують. Педагогам середньої й старшої школи набагато простіше, адже у їх менше часу йде на правила, бо вони «отримують» учнів вже з добрим розумінням дисципліни».

Тема, що стосується правил, для дітей не є особливо цікавою, тому підходити треба творчо: малювати, вирізати, писати, складати пазли, клеїти, відгадувати, дивитись відео. Першачки зазвичай малюють малюнки, презентують їх, інтерпретують та обговорюють чому це важливо. Після цього 20-25 дитячих ідей узагальнюють і 5-7 основних правил поведінки вчитель записує на великому плакаті (старші учні можуть мати 10-12 правил). Коли школярі погоджуються, то обводять свою руку на папері, вирізають, пишуть своє ім'я, і приклеюють руки з іменами довкола правил.

Під час записування правила бажано не вживати частку «не». Тобто якщо учні пропонують не битися, то вчитель перефразовує – тримай руки/ноги при собі, не бігати – ми ходимо.

Зазвичай правила такі:

• Я поважаю усіх.

• Я уважно слухаю.

• Я тримаю руки/ноги при собі.

• Я ходжу.

• Я підіймаю руку, щоб сказати.

• Я стараюсь.

• Я дякую.

Усі наступні уроки присвячені:

1. обговоренню «А що якщо...» (якщо учень порушить правило, які незручності чи неприємності він створює, на яку небезпеку він наражає себе та інших);

2. розборам різних шкільних ситуацій: вчителі зачитують короткі оповідання, розглядають комікси чи переглядають відео, обговорюють, яке правило було порушене;

3. обговоренню питання: коли можна/не можна перебивати вчителя, учнів, роботу однокласників;

4. вивченню поняття «повага»;

5. темі: «Як бути хорошим слухачем»;

6. визначенню заохочень та наслідків.

Також у Канаді особливу увагу приділяють емоціям, і над цим працюють постійно. Ти маєш право гніватись, злитись, ображатись, бо всі ми люди, але не можна виплескувати свої негативні емоції на інших людей та на предмети, що оточують. Тому на уроках обговорюють до чого можуть призвести неконтрольовані негативні емоції, як під час цього почуваються інші люди, як почувається учень та чи отримав він позитивний результат від цього.

Щоб заспокоїти школяра, педагоги використовують дихальну вправу: «Blow a candle, smell a rose» – «Задуй свічку, понюхай троянду».

«Скільки тобі років? – 6. Уяви, що на лівій долоні в тебе торт, на ньому 6 свічок, а у правій руці 6 троянд. Давай по черзі задувати свічки й нюхати квіти. 5 секунд – задув свічку, 5 секунд – нюхаємо троянду.» Учень уявляє, дує і нюхає 6 разів та заспокоюється.

Якщо навіть у першачків 5-7 правил, то рутини набагато більше, оскільки вони потребують більше часу й уваги. Правило – це про вихованість і безпечну поведінку учня, оскільки за недотримання є наслідки. Рутина – це щодення дія, яка має свій певний алгоритм виконання: підготуватись до уроку, відпроситись у вбиральню, здати зошити, зібратись на двір, перехід на фізкультуру тощо. Тут нема наслідків, лише нагадування і повторення.

Дотримання правильного і послідовного виконання цих дій – це основа спільного успіху.

Рутини не лише обговорюються чому це важливо, але ще й моделюються: вчитель сам показує, показують охочі учні та робить весь клас.

Кімберлі зазначає, що коли вчителі дають учням завдання, то інструкції мають бути максимально чіткі, короткі й влучні: clean up – приберіть, voices off – вимкніть звук, stuck your chairs – складіть стільці, eyes forward – очі вперед, line up – шикуймось.

Пояснення розбивається на 3-4 коротенькі кроки:

1. Тихенько здай зошит.

2. Прибери своє місце.

3. Візьми книжку.

4. Сядь за парту/на килим.

Учні мають пальчикові сигнали: один вказівний палець вверх – в туалет, два пальці – хочу пити (у класі є умивальник), рука вверх – відповідати.  На моїй другій практиці у вчительки в класі є велотренажер. Відповідно, у класі є ще один знак – мені потрібно на велосипед/порухатись.

Дуже цікаво відбувається процес, коли діти відпрошуються до вбиральні: якщо учневі потрібно вийти, то він тихенько підіймає один палець вверх і вчитель киває, коли можна. На маркерній дощечці біля дверей учень записує своє ім'я, виходить, а коли повертається – витирає ім'я. Без жодного слова, щоб не відволікати інших.

Навіщо ім'я? Тому що так одразу видно кого немає у класі, особливо, коли працюють групами, а не сидять за партами. Це важливо для вчителя, у разі коли проводяться навчальні пожежні тривоги і потрібно швидко вивести всіх дітей на двір.

За швидку і якісну роботу, виконання завдань, складання, збирання вчитель постійно дякує, й цим самим хвалить та підганяє інших учнів.

До джерела