 ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ВЧИТЕЛЮ
- Попереднє інформування. Педагоги мають усвідомити, що означатиме для них таке інклюзивне навчання. Насамперед, ідеться про більше часу на підготовку матеріалів, більшу самовіддачу.
Є специфіка навчання дітей із порушеннями зору, слуху, інтелекту. Вчителю треба розуміти цю специфіку, щоби якісно надати освітню послугу. І батьки, які хочуть віддати свою дитину в інклюзивну освіту, не прагнуть, аби дитина просто соціалізувалася й перебувала в колективі, а потребують якісної освіти.
- Треба знати, де отримати допомогу вчителю в критичній ситуації. Це – про подолання страху перед незвіданим, невідомим та незрозумілим. Окрім дітей, це також переживають учителі. Наприклад, звернутися до фахівців зі спеціальної школи або ІРЦ.
- Відмовитися від щоденних педагогічних стереотипів. Наявність у класі дитини з порушеннями зору – це щоденна гнучкість, креативність і терпіння. Наприклад, має бути обережне введення дитини в новий ритм школи. Бо діти з порушеннями зору живуть ритмами й мають прив’язки до конкретних годин.
Але є нюанс: серпень у школі – це активна підготовка до навчання. А якщо перенести таке ознайомлення на весну, це не означає, що дитина точно навчатиметься в тому ж кабінеті. Це має продумати адміністрація.
- Співпраця батьків і працівників школи має починатися задовго до того, як дитина прийде на навчання. Треба знайти баланс роботи з батьками – аби батьки не диктували педагогу, що робити. Натомість, вони мають окреслити свої очікування від школи. Також батьки мають усвідомлювати, що їхня підтримка буде потрібна протягом усього навчання. І має бути готовність до компромісу.
- Розуміння школи. Віра Ремажевська бачила добре навчених і включних дітей у тісних приміщеннях і з пустими шафами, де в школі розуміли й намагалися втілити в життя ідею інклюзивної педагогіки. Натомість, школа може бути перевантажена великою кількістю всіляких матеріалів, а результату немає.
- Супервізії. Ми звикли говорити про супервізії для психологів, які отримують чиюсь негативну інформацію, енергію й мають розв’язувати чиїсь проблеми. Але вчитель, який працює в інклюзивному класі, також перебуває в постійному стресі. Тож практичні психологи шкіл мають перебудувати свою роботу і працювати не лише з дитиною, а й із педагогами. Для педагога дуже важливо почути підтримку, обмінятися досвідом і почути, що він – не єдиний у своїх намаганнях.
- Мають бути різноманітні способи співпраці й підтримки, аби дитині було краще в класі. Це можна назвати конструктором Лего. Наприклад, один із таких інструментів конструктора – інформація. Учитель має знати, що собою представляють такі діти, як функціонує око й на якій відстані посадити дитину.
- Спеціалісти можуть відвідувати уроки. Це можуть бути спеціалісти ІРЦ або, якщо школа надає корекційно-розвиткові заняття, то вчителю варто попросити цього спеціаліста побути на уроці, подивитися, як дитина поводиться з іншими.
- Розробити маршрути для слабозорої чи незрячої дитини. Наприклад, “клас – роздягальня”, “клас – туалет”, “клас – їдальня”, “клас – спортивна зала”. Їх потрібно намалювати й навчити дитину самостійно ходити ними. Аби дитина знайшла свій стілець або шафку, на них мають бути спеціальні наклейки. Це може бути те, що хоче дитина й що вона найкраще бачить. Наприклад, старий CD-диск – він блискучий і яскравий. А пояснити це іншим дітям можна й тим, що дитина любить музику.
- Треба пам’ятати, що дитина має індивідуальні заняття. Вони не тільки мають розвивати увагу, пам’ять і т.д., а й готують дитину до справжнього сприймання матеріалу в класі. Це також важливо обговорити зі спеціалістом, який працюватиме з дитиною.
- Працівник ІРЦ або спеціальний педагог повинні допомогти асистенту вчителя правильно підібрати дидактичні матеріали.
Також треба пам’ятати, що чорне на білому не завжди добре сприймається. Краще око сприйматиме чорне на блідо жовтому, бо немає різкого контрасту. А для малювання треба давати дитині заготовку з контурами. Також на малюнку не може бути багато зайвих деталей, від яких розсіюється увага.
Є також оптичні засоби корекції, як-от різноманітні лупи. Є й неоптичні засоби – наприклад, картка з прорізом для двох-трьох слів, аби дитина водила ним, читаючи текст. Тоді в неї не рябитиме в очах – вона бачитиме тільки ті слова, які читає.
- Треба продумати роботу додаткового педагогічного персоналу. Це може бути педагог-організатор чи практичний психолог, соціальний педагог чи допомога студентів-волонтерів. Тобто варто шукати різні можливості, аби знайти додатковий персонал. Треба розуміти, що асистент вчителя – не нянька.
До джерела
|
